православные песни

главная >> святыни и монастыри Подолья >> монастыри
80 років Калинівському чуду

4 липня 2003 року з Вінниці до Калинівки пройшов Хресний хід, присвячений 80-річному ювілею Калинівського чуда. Він почався урочистим молебнем біля Свято-Воскресенського храму м. Вінниці, в якому приймали участь тисячі паломників з усіх регіонів України, з Росії та зарубіжжя. Очолив богослужіння митрополит Вінницький і Могилів-Подільський Макарій. Йому співслужили архієпископ Івано-Франківський і Коломийський Миколай, єпископ Кам’янець-Подільський і Городоцький Феодор, духовенство Вінницької та інших єпархій УПЦ.

О 12 годині дня велична процесія Хресного ходу на чолі з владиками, рушила центральною вулицею Вінниці у бік Калинівки. За оцінкою правоохоронних органів у Хресному ході взяло участь більше 11 тисяч чоловік. Проливна злива, що застала паломників на середині шляху і продовжувалася близько години, не злякала прочан, що сприйняли негоду як випробовування їхньої віри та терпіння.

Близько 21 години паломники прибули до Калинівки, де їх зустрічали духовенство району та жителі Калинівки. О 23-й годині почалося святкове богослужіння. Більше півсотні священиків усю ніч сповідали людей, які прагнули покаятися і причаститися святих Христових Таїн біля святого хреста. Після служби, близько 6 ранку, приклавшись до хреста, люди роз’їжджалися по своїх домівках, дякуючи Богові за це справжнє велике свято віри.

Прес-служба Вінницької єпархії

7 липня 1923 р., напередодні свята Петра і Павла, близько 17 години зі станції Калинівка до села Сальник їхали на возі, повертаючись з громадянської війни, два солдати. Біля повороту стояв дерев’яний хрест висотою біля двох саженів (6 метрів), орієнтований на схід. На західній стороні хреста знаходилась ікона «Ро­зп’яття», написана на металі олійними фарбами, а на східній — ікона Пресвятої Трійці.

За переказами, хрест поставили на могилі трьох купців, убитих розбійниками в 1918 році. Хрест був місцевою святинею, і до нього щорічно приходили жителі Калинівки, священники служили молебни. В цей хрест і вистрілив один із п’яних солдатів. Куля влучила в ікону «Розп’яття», пробивши праве плече Спасителя, з якого миттєво потекла кров. Про це розповів селянам візник, який перевозив солдатів. Новина підняла на ноги все село. До хреста прийшло духовенство і почалися цілодобові служби. Кров сочилася з хреста та з ікони, залишаючи сліди аж до землі.

Вже наступного дня сюди прийшли хресні ходи прихожан та священників із сусідніх сіл. Солдат, який прострелив ікону і хрест, разом з матір’ю 40 днів стояв під хрестом і благав людей молитися, щоб Господь простив його гріх.

Через тиждень до хреста вже йшли прочани з Київщини, Волині, Галичини, Поділля. Приїхали православні і з Польщі, але солдати оточили вагони і не випускали віруючих навіть на перон. Тоді люди молилися у напрямку до хреста, прямо з вікон вагонів.

Хрест збирав біля себе велику кількість духовенства. В деякі дні біля святині служило більше сотні священників. Хресними ходами приходили до хреста ченці з Києво-Печерської і Почаївської Лаври. Почався збір коштів на спорудження у полі коло хреста монастиря, присвяченого Страстям Христовим.

Великий потік людей до хреста занепокоїв місцеву владу. Подільський губвиконком створив комісію з розслідування обставин Калинівського чуда. 24 липня 1923 року голова Калинівського райвикон­кому Горловський і фельдшер Мурований взяли кров на вату, печаткою райвиконкому запечатали її у пробірку і відправили на експертизу до Києва. Місцеві жителі стверджують, ніби Мурований запевняв, що на ваті була кров. За це він і був розстріляний. Така ж доля спіткала й десятки священників, що протягом місяця цілодобово служили біля хреста.

 

Незважаючи на репресії, потік прочан до хреста не припинявся. А у святкові дні людей щоразу ставало все більше і більше. Навіть атеїстична «Рабоче-крестьянская газета», що намагалася викривити Калинівські події, друкувала, що 2 серпня, у день пам’яті св. пророка Ілії «у креста пребывало около 20.000 народу, причем единовременно было около 15.000 человек». Біля хреста зцілилося безліч хворих. Одна жінка привела свою сліпу дитину, яка після слізної материнської молитви прозріла. Коло хреста поставили огорожу, що мала стримувати людську хвилю.

Чудесне явлення крові на хресті породило багато чуток у народі. Одна з них, сама неймовірна, що довго не давала спокою невірним, полягала в тому, що буцімто священики просвердлили хрест у середині, і під тиском по трубках пускають курячу і кролячу кров. Потім, коли хрест був зрізаний, ніяких слідів трубок ніхто не знайшов, а якби вони були знайдені, то неодмінно з’явились б публікації з цього приводу в газетах.

2 вересня до хреста прибула комісія, у яку, крім представників влади, входили розкольники автокефальної «церкви» єпископ Павло (Погорелко) і свя­щенник Анатолій Юнак, а також лікарі Ковальов і Федоров. Побоюючись за своє життя і не бажаючи конфліктувати з владою, всі вони свідчили про відсутність чуда. У своєму «висновку» комісія зазначила, що «описанное явление — обнаружение на иконе струек высохшего красящего вещества, является явлением естественным, происшедшим от дождя и ржавчины». Але такі висновки могли викликати у віруючих хіба що гірку посмішку. Усі знали, що у цей час була страшна посуха, і люди, боячись голоду, особливо молилися про рясний дощ. Дощу не було протягом місяця. Але безбожна влада не переймалася такими дурницями. За допомогою вій­сько­вих частин людей розігнали, хрест знищили (за одними розповідями він був закопаний у криниці, за іншими — спалений), всіх членів церковної ради заарештували. В січні 1924 року над ними відбувся «офіційний» суд, за вироком якого 13 чоловік було засуджено до позбавлення волі на різні терміни і 6 чоловік заслано до Сибіру. Біля Калинівки були розставлені пости комсомольців, які питали всіх, хто приходив до хреста, що вони бачили. Тих, хто казав, що нічого, — відпускали, а тих, хто не лякався казати, що бачив кров на хрес­ті, — забирали. Тому кількість людей, репресованих більшовицькою владою, була значно більшою, ніж було офіційно оголошено.

Але віруючі люди не забували про Калинівське чудо, і у післявоєнні роки хрест на невеликий термін було відновлено. Це сталося зусиллями віруючої вдови Анастасії Зубко з села Сосонки, яка в кінці 40-х років, під час голодомору, продала свою корову-годівницю та на виручені гроші замовила хрест. Розповідають, що нести хрест зібралися віруючі люди з навколишніх сіл. Хрест несли на рушниках чоловіки, перед ними йшли діти з квітами і духовенство. Його встановили на тому самому місті, де сталося Калинівське чудо. Але через деякий час він також був спалений безбожною владою.

У 80-роках Іваном Касинюком, мешканцем села Сальник, був зроблений и встановлений новий хрест, який простояв декілька днів. Влада наказала знищити хрест, але люди вспіли переховати його біля церкви. У 90-х роках цей хрест встановили знову.

У 1993 році, коли віруючі відзначали 70-ту річницю Калинівського чуда, військовослужбовці місцевого гарнізону виготовили та встановили новий величний дубовий хрест на святому місці. Тепер хрест стоїть у храмі-каплиці, що була зведена над цим святим місцем. Біля неї, на місці, де за переказами був закопаний перший чудотворний Калинівський хрест, зведена ще одна капличка. У 1993 році було відновлено традицію Хресних ходів з Вінниці до Калинівки. Біля відродженого хреста звершується Божественна Літургія, на якій більшість прочан причащаються Святих Христових Таїн. Зазвичай хресні ходи й богослужіння очолює Високопреосвященніший Макарій, митрополит Вінницький і Могилів-По­дільський. Ці хресні ходи є свідченням нашого шанування святих мучеників та сповідників страшного недавнього часу, нашого покаяння і повернення до віри батьків.

Підготовив
Ростислав Моцпан,
храм свщмч. Володимира

Підпис до фото:

Стаття з «Робітничо-селянської газети», №91 (823), 1923 р. Автор матеріалу, якийсь Ербо Буена, зухвало пише про події, що сталися біля Калинівського хреста, висміює віру православних в Боже чудо, наводить висновки «комісії», яка намагалась переконати людей, що ікона на Хресті «была облита красящим веществом, которое якобы струилось из пробитого в иконе отверстия». Але незважаючи на антихристиянський зміст, стаття ненавмисно підтверджує реальність подій і свідчить, що 1 серпня всі дороги до Калинівки були переповнені віруючими, які йшли з Київської, Волинської губернії, з берегів Збруча, а 2 серпня біля Хреста знаходилось 20 тисяч прочан.

Михайло Миронович Банзак (1914-2003 рр., с. Селище Гніванського району) — останній відомий нам свідок Калинівського чуда, учасник славнозвісного Хресного ходу. До хреста маленький Михайлик прийшов разом з матір’ю, але через величезний натовп не міг підійти до нього, тому 9-річного хлопчика передавали поверх голів, з рук на руки, щоб і він приклався до святині...

Потім було тяжке життя: голодомор, війна, голодні повоєнні роки, духовний занепад, зубожіння держави. Але, попри всі скрути, останній свідок чуда дожив до тих часів, коли тисячі і тисячі людей знову пішли до хреста, встановленого в пам’ять чудесної події 1923 року.

 

творческое объединение
"От сердца к сердцу"

расписание поездок

отчет