православные песни

главная >> святыни и монастыри Подолья >> храмы Винниччины
Дух Божий не зупинити
У Літинській колонії відкрито храм прп. Амфілохія Почаївського

 

У наш час є храми, куди звичайних громадян не пускають. Вони – закриті, як би дивно це не звучало. Закриті, бо знаходяться за колючим дротом і двома парканами. Але, слава Господу, Дух Божий не зупинити.

Неподалік від Вінниці, у Літинській виправній колонії №123, існує храм на честь преподобного Амфілохія Почаївського. Його відкриття, на прохання понад сотні ув’язнених, благословив наш владика Симеон у 2007 році. Адміністрація колонії виділила віруючим велику кімнату, яку було переобладнано під церкву, а на території виправного закладу відвела місце під будівництво окремого храму (але через відсутність коштів його будівництво досі не розпочалося).

Перша Божественна літургія у храмі колонії була звершена 14 травня 2009 року, в день пам’яті преподобного Амфілохія Почаївського. Тепер щонеділі тут служаться молебні (приходить десь з 50 чоловік), читаються акафісти та демонструються православні фільми.

Духовним життям ув’язнених опікуються по черзі 8 священиків. На жаль, Літургії звершуються рідко, але добре, що невільники хоч раз на місяць можуть причащатися запасними Дарами (зазвичай причащаються близько 20 чоловік), та відвідувати Великодню службу (цьогоріч Христове Воскресіння святкували 100 ув’язнених).

Варто тільки спробувати на мить уявити себе в’язнем, щоб спромогтися відчути те, чому радіють ці православні люди, які були злочинні, та покаялися, були мертві, та ожили, пропадали, та знайшлися (Лк. 15, 24). Мабуть, цей стан можна порівняти лише з наснагою перших християн. Коли віра в Бога вистраждано укорінюється глибоко в душі – життя не шкода за Спасителя!

У храмі святого Амфілохія немає жодного предмета без своєї історії; у появі навіть найменшої софрінської іконки ясно вбачається допомога Божа. Та що там казати! Жоден цвяшок просто так там не з’явився. Усе чи майже усе зроблено руками ув’язнених: іконостас, Царські врата, металеві підсвічники…

Неможливо забути, коли у храмі з’явилася велика ікона Богородиці з Немовлям. Вона висить над канунником, де ставлять свічки про упокій душ померлих і куди приходять не тільки відкрито віруючі православні, але й ті, хто донедавна лаяв служителів Церкви чи був упевнений у нереальності Бога... Це місце дивним чином поступово збирає навколо себе людей для глибокої щирої молитви про спочилих, людей, які щиро сумують за своїми рідними. Саме тут, біля канунника, вони непомітно для себе починають робити перші й тверді кроки до Бога. І яка ж була радість, коли одного разу отець Олександр приніс сюди Казанську ікону Божої Матері! Важко зрозуміти цю радість людині, що живе у достатку, не обмежена у волі… Тим більше, важко зрозуміти волонтерську палкість почуттів, коли у храмі, в який вкладаються душі, з’являється велика ікона. «Казанський» образ став улюбленим для усіх прихожан храму. Дай, Боже, спасіння бабці Ніні, що пожертвувала від серця такий скарб.

Та не всіх своїх благодійників знаємо ми на ім’я. Буває, принесуть літературу, запитуємо: «Від кого?». Говорять, «приходили ченці» чи: «приходила невідома жінка»… Дай, Боже, Іісусе Христе, усім їм спасіння!

Хочеться, щоб кожен з вас, читачі, відчув радість Божої милості.

Р.Б. Ігор, колишній прихожанин храму прп. амфілохія
Газета «Одигитрия» №88

 

творческое объединение
"От сердца к сердцу"

расписание поездок

отчет