православные песни

главная >> святыни и монастыри Подолья >> храмы Винниччины
Відродження домового храму при торговельно-економічному інституті
Студенти, які є ініціаторами відродження храму, висловлюють свої думки і зазначають:

 

Милослава: Я вважаю, що відродження храму є доброю справою, адже таким чином інститут дбає не лише про професійну підготовку студентів як спеціалістів, але й про їх духовний світ як свідомих громадян держави.

Андрій: Богослужіння у домовому храмі може стати гарною традицією і прикладом для інших навчальних закладів Вінниці. Приємно, що наш інститут першим у місті відновив свій храм. Такі церкви є у Одеській юридичній академії, Національній податковій академії, Донецькому національному технічному університеті, Києво-Могилянській академії, в Росії у Московському та Петербурзькому університетах тощо.

Олеся: Основою сучасного суспільства є духовні, моральні засади, а вони неможливі поза духовним життям, яке можна отримати саме через Боже благословення.

Глобалізація та нестабільність примушують сучасне суспільство замислитися над питаннями об’єднання різних країн, збереження миру та порозуміння на землі... На ці глобальні питання людство шукає відповіді і не знаходить, а відповідь – поруч і є досить простою.

Світ – великий будинок, а будинок починається з фундаменту. Неможливо побудувати будинок, не маючи фундаменту, або розпочати будівництво з даху. Фундамент світу – моральні норми та цінності, історична спадщина кожного народу.

Сучасна духовна криза призвела до розпаду звичних форм організації життя, втрати ідеалів, ерозії та деформації системи цінностей, різкого падіння моральності. Сьогодні духовності потрібно вчити, як вчать іншим предметам, і особливо молодь, етична та, психологічна неграмотність якої катастрофічна.

Студентство в процесі навчання отримує безліч знань у різних галузях, але не володіє знаннями про себе як про особистість, свою духовну основу, моральні аспекти поведінки. В.В. Зеньковський писав: «Можна прищепити будь-які навички, передавати ті чи інші знання, якщо цього вимагає життя, проте з педагогічної точки зору ясно, що будь-яка програма виховання має бути такою, щоб ці навички і знання не зовнішньо, не механічно закріплювались в особистості, а пов’язувались з її внутрішнім змістом, з її внутрішнім життям. Педагогічно плідним можна визначити лише те засвоєння навичок чи знань, котре пов’язується з життям самої особистості...».

Так, студент у класичному розумінні повинен бути людиною з високо розвинутими моральними нормами поведінки. Безумовно, це оптимістичний прогноз. І до нього треба йти, пам‘ятаючи, що ми не перші на цьому шляху, і є сенс озирнутися на досвід, який вже напрацьований. А він є і в нашій історії, і в історії інших країн. Він ґрунтується на вивченні основного закону нашого життя – від народження до смерті.

У духовних пошуках багато людей приходять до Храму, щоб знайти відповіді на свої питання. Тому в історії багатьох навчальних закладів світу навчання розпочиналось зі служби у храмі університету, інституту, училища... Навчання починалось з молитви. І сьогодні це підтримується і на державному рівні, світовою спільнотою, закладами освіти. Наприклад, Стенфордський університет (США) має свій великий храм, 54 вищі навчальні заклади Росії мають храми у навчальних корпусах (МГУ, СГУ тощо). Такий досвід є і в Україні. Свої храми мають Національний університет державної податкової служби України (м. Ірпінь), Одеська національна юридична академія, Донецький національний технічний університет, Національний університет «Києво-Могилянська академія»...

Але нам, вінничанам, цікавіше було б дізнатися про історію свого міста. Невже у нас не було храму при учбовому закладі? Звісно, був. Ця історія, напевно, має декілька сторінок. Ми ж розповімо про одну – про Вінницький торгово-економічний інститут КНТЕУ, у минулому – реальне училище.

У центральній частині міста Вінниці по вул. Соборній (на час будівництва – вул. Поштова, з 1913 р. – Миколаївський проспект), на двох окремих земельних ділянках розміщувались два будинки реального училища, а саме 2-поверховий головний корпус по вул. Соборній, 87 та 3-поверховий (початково – 2-поверховий) адміністративний будинок училища по вул. Соборній, 85.

Поява наприкінці ХІХ ст. у м. Вінниця учбового закладу нового типу – реального училища – пов’язана зі змінами економічних умов у країні, вимог до підготовки технічних працівників, що вплинуло на зміни в системі освіти. Розвиток промислового капіталізму в країні вимагав технічно грамотних кадрів. У програмі реальних училищ, в яких почали готувати дітей до вступу у вищі технічні й торговельні навчальні заклади, не було вже стародавніх мов – латини та грецької, а замість них головну увагу приділили вивченню математики, фізики, природознавства, малювання та креслення.

Тому для вирішення проблеми підготовки кадрів на Поділлі у містах Немирові й Кам’янці-Подільському класичні гімназії були реорганізовані в реальні училища (1865). У 1885 р. у Могилеві-Подільському теж було відкрито 4-класне реальне училище, що проіснувало близько 5 років, до часу переведення його до Вінниці. У кінці 80-х років ХІХ ст. передова громадськість міста порушила питання перед органами влади про необхідність відкриття у місті учбового закладу політехнічного типу. 12 червня 1889 р. на засіданні міської думи обговорили можливість переведення реального училища з м. Могилева-Подільського до м. Вінниці і направили відповідне клопотання до Міністерства народної освіти. Міністерство надало згоду.

Двоповерховий будинок – головний корпус реального училища – побудували до 1888 р. душоприказчики купця Цаля Вайнштейна за кошти, які він залишив у спадок для будівництва учбового закладу, що був переданий місту. Будинок збудовано за проектом київського інженера, архітектора Київського учбового округу М.І. Чекмарьова. На території комплексу споруд реального училища, крім головного корпусу, розміщувались будинок для директора, інспектора та адміністрації, господарчі споруди (сарай, колодязь, погріб тощо).

У 1906 міський архітектор Г.Г. Артинов виконав проектні пропозиції щодо перепланування окремих приміщень головного корпусу у зв’язку із збільшенням кількості учнів. Це стосувалося обладнання гімнастичного класу на І поверсі та влаштування домової церкви училища на ІІ поверсі, у центральній частині по головному фасаду. Іконостас для церкви училища був виконаний київським майстром Олександром Івановичем Мурашком.

Навчання у реальному училищі розпочалося з 1889-1890 року. Першим його директором було призначено статського радника Я.Й. Немцова, чеха за національністю, вихованця Мюнхенської королівської академії промисловості та мистецтва, сина Божени Немцової – видатної чеської письменниці. Я.Й. Немцов обіймав посаду директора у 1890-1899 рр.

На той час у навчальних закладах велика увага приділялась Закону Божому. З 1 червня 1893 р. у Вінницькому реальному училищі Закон Божий викладав Іоанн Шипович – священик, відмінний педагог. Усе своє життя він вивчав історію краю, залишив багато публікацій з історії Поділля. Працював сумлінно, що засвідчують рапорти директора реального училища на ім’я попечителя Київського навчального округу про відзначення священика як церковними, так і світськими нагородами. У червні 1899 року його подали до нагородження орденом Святої Анни ІІІ ступеня. Однак, за статутом цього ордену слід було служити 25 років у духовному званні, і тому було вирішено надати отцю Іоанну сан протоієрея.

Високо цінили свого наставника учні реального училища. Про повагу та любов до нього свідчать спогади випускника училища, згодом – інженера-електрика Георгія Густавовича Брілінга, що зберігаються у Державному архіві Вінницької області:

«Хіба можливо забути, з якої широкої точки зору трактував він Біблію і як часто зупинявся на виключно історичному значенні багатьох її розділів, на її літературних достоїнствах. Ніколи не забуду його читання П’ятикнижжя, де йшла мова і про стародавнє законодавство, і про умови побудови військового табору, і про відомості з медицини, гігієни, фінансового права, шлюбу тощо. З ним можна було порозмовляти на будь-які історичні чи літературні теми. А головне, він був чудовим педагогом, зовсім позбавленим релігійного фанатизму. Його уроки проходили дуже легко. Усяка зовнішня муштра була відсутня. Викладач знав не тільки історію релігій, а і російську, польську, єврейську та західноєвропейську літератури. Для своїх історичних пошуків він використовував джерела на багатьох мовах.

Безумовно, ця мудра людина чудово розуміла нас та нашу безбожність і знала – ніщо не може нас збити з обраного шляху. А тому о. Іоанн намагався дати учням те, що було можливим, – високу мораль, почуття обов’язку, навіть незалежно від релігії. Мабуть, в його особі ми дійсно мали християнина, якого поважали й любили».

У грудні 1932 року батюшку засудили за статтею 54-10 (контрреволюційна пропаганда та агітація) і у віці 75 років відправили до Сибіру.

У жовтні 1891 р. видатний український письменник Михайло Михайлович Коцюбинський склав екстерном іспит у реальне училище на звання народного вчителя.

У 90-ті роки ХІХ століття лікарем реального училища працював Микола Васильович Оводов, вихованець медичного факультету Московського університету, вінницький міський голова у 1899-1917 роках.

У 1920 році, після остаточного встановлення на Поділлі влади Рад, реальне училище ліквідували.

Сьогодні у будинку реального училища знаходиться Вінницький торговельно-економічний інститут Київського національного торгово-економічного університету. Будинок головного корпусу залишився майже без суттєвих змін, лише у 70-х роках знесли ґанок головного входу. Ця будівля – один із найкращих зразків забудови міста кінця ХІХ ст.

Для нас однією з важливих сторінок історії тогочасного реального училища є історія училищної церкви в ім’я Кирила та Мефодія – вчителів писемності. Про її існування свідчать архівні дані й листування між директором училища та попечителем Київського навчального округу, а також лист Міністерства народної освіти на ім’я директора реального училища від 28 липня 1892 року №6421, який засвідчує дозвіл на відкриття церкви в ім’я Кирила та Мефодія.

Даний храм існував з 1892 по 1920 роки, а нещодавно за ініціативи студентства та професорсько-викладацького складу та за підтримки адміністрації інституту розпочався процес його відновлення. Храм знаходиться у приміщенні головного корпусу інституту. В ньому відбуваються молебні, а 10 листопада 2007 року відбулась перша Божественна літургія.

Настоятелем храму святих рівноапостольних Мефодія та Кирила є ієрей Віктор Чверкун. Він вважає, що ідея сучасного відродження домового храму є складовою духовного виховання молоді на сучасному етапі в умовах класичного університету.

Домовий храм Вінницького торговельно-економічного інституту є невеличким острівцем духовного життя. На даний час його прихожанами є понад 30 студентів і викладачів, та кількість прихожан зростає. Адже саме завдяки ініціативі студентства та за підтримки адміністрації інституту було відроджено дану історичну пам’ятку, отже історія праці на духовній ниві має своє продовження. Будемо чекати плодів.

Газета «Одигитрия» №68
О.М. МОРОЗ, завідувач кафедри ЗЕД ВТЕІ КНТЕУ;
В. МАЛЮСЬКА, магістрант ВТЕІ КНТЕУ

 

творческое объединение
"От сердца к сердцу"

расписание поездок

отчет