православные песни

главная >> история >> история паломничества >> З історії паломництва
З історії паломництва

Перші християнські поклонники.

Першою людиною, яка вклонилася Іісусу Христу, був святий Іоанн Хреститель, а його мати, св. Єлизавета, першою з людей прославила Пресвяту Богородицю (Лк.1;39-44).

Першими християнськими поклонниками можна вважати пастухів і мудреців, які прийшли вклонитися Бого-Немовляті в день Його Різдва (Лк.2.8-16) та (Мф.2; 1-12).

Взірцем християнського ставлення до відвідування святих місць є Пренепорочна Богородиця. Церковне Передання говорить, що після Вознесіння Господнього на небо Присноблаженна любила часто обходити святі місця в Єрусалимі, молилася Своєму Сину і Богу. Від Божественної Матері Господа нашого і святих апостолів християни навчились паломництву до святих місць.

Деякі давні християнські автори пишуть, що ще в апостольські часи здійснювалися паломництва у Єрусалим, щоб вклонитися святим мощам мучеників [8, стор.98]

Блаженний Ієронім (340-420), відомий письменник і аскет християнської Церкви, автор Вульгати – латинського перекладу Біблії - пише про паломників свого часу: „Кожен з найкращіх людей Галії поспішає сюди. Британець, який знаходиться далеко від нашої землі, як тільки починає укріплюватись у вірі, покидає Захід і лине до місця, яке відоме по людським оповіданням і біблейським текстам. А що казати про армян, персів, народи Індії та Ефіопії, про країни, що знаходяться поблизу Єгипту, в якій багато ченців, про Понт, Каппадокію, Сірію і Месопотамію і про всі народи Сходу? Вони по слову Спасителя: „Бо де труп, там зберуться орли” (Мв.24, 28) прагнуть наблизитись до ціх місць і показують нам різноманітні чесноти” [9, стор. 5-6].

„В IV ст., наприклад, подорож по святих місцях здійснили дві багаті римлянки - Павла і Етерія. Святитель Павлина з Ноли так змальовує одну з прочанок: „Я описую ту, яка була як воїн Христов, не зважаючи на те, що належала до слабкого полу. Вона скинула з себе пута людської любові і відпливла на кораблі в той час, коли всі ті, що проводжали її, плакали. Вона приєдналась до невпинної боротьби морських хвиль, щоб перемогти так, як і вони, світ, і відпливла в дальній путь. Залишивши світ і батьківщину, вона вибрала духовні дари в Єрусалимі і там знаходилась, мандруя немовби не в плоті. Вона стала вигнанницею у далечіні від своїх рідних, але співгромадянкою святих. Наповнена мудрістю й святістю, вона вибрала в долю бути слугою всіх в цьому світі марноти, щоб царювати в світі свободи.” [10, стор.5-6].

Особливо часто почали відвідувати прочани Єрусалим з IV ст. – після того, як було знайдено Хрест Господній царицею Еленою.

Етапи виникнення духовних центрів і зв’язок між ними

Святі місця на землі з’являлися, розквітали і згасали, народжуючи інші. Священик Сергій Мансуров (1890-1929рр.), сповідник XX ст., задумав написати книгу, „присвячену історії Церкви як благодатного цілого”, але написав тільки вступ і окремі статті. „В усі віки, - вказує він, - утворювалися центри духовного життя, які змінювали один одного, де відпрацьовувалося все, що для даного й наступних віків слугувало керівництвом і духовним живленням” [11, стор. 5]. Отець Сергій дослідив історію Церкви, починаючи від Христа Спасителя і Його апостолів, закінчуючи XIX ст. Кожне століття для взірця він розбив на три покоління і в кожному поколінні вказав: 1) імена великих святителів і подвижників; 2) місця, де вони трудилися; і 3) джерела, які необхідно прочитати, щоб „упритул підійти до життя, яке виявило себе в іменах і осередках”.

«Цей перелік може спрямовувати вивчення історії чернецтва і бути путівником по святих місцях. У путівнику вказуються ті країни, де проповідували Апостоли і мужі апостольські у I-II ст. потім він переносить нас до пустель Єгипту у IV столітті. Описуються духовні центри V-VI ст. - монастирі Палестини і Сіная, Сирії, Каппадокії (саме тут виникло 7 лавр). По мірі завоювання цих країн арабами і турками, ченці все далі відходять на Захід. На деякий час вони обживають гірські масиви Олімпу Віфійського, потім Олімпу у Греції, і нарешті у IXст. накопичені духовні скарби знаходять свій головний притулок на Святому Грецькому Афоні. Звідси, зі Святої Гори, „річки чернецтва” потекли у слов’янські країни – у Моравію, Сербію і на Русь» [12, стор 36].



 

творческое объединение
"От сердца к сердцу"

расписание поездок

отчет